Про домашнє насильство

Власникам онлайн-терапії страхів я пропоную також свою підтримку в чаті. У результаті – неймовірний досвід болю підлітків. Пишуть діти різного віку, знайшовши мою веб-сторінку Psycholounge в Інтернеті. Пишуть на село бабусі, пишуть у нікуди, пишуть у надії бути хоч би кимось почутими.

Я відгукуюсь і намагаюся їх підтримати і завжди запитую: Хотілося б тобі перервати своє життя? Чи маєш у тебе плани на майбутнє? Тобто роблю щоденну роботу психотерапевта-перевірити наявність суїцидальних думок, щоб одночасно зреагувати.

Це не потенційні власники терапевтичних програм із позбавлення страху, це втрачені на просторах сіл і невеликих містечок діти з досвідом сімейного насильства.
Я борюся з радянським синдромом «міцніти на зламах». Я не вважаю, що досвід насильства має позитивні сторони, я в категоричній формі проти навіть думок у цей бік. Скільки занапащених ресурсів, майбутніх геніїв і просто життів.

Коли я чую знову «тригер» – завдяки насильству люди стають сильнішими, хочеться запитати:
Яка квітка, яке дерево красивіше-то, за яким любовно доглядають або те, якому відмовляють у банальному поливанні?
Єдиний досвід, який ми виносимо з сімейного насильства, це виживати. Виживати за всяку ціну.

Або завмираючи від страху і стаючи всім зручним, або відповідаючи агресією на агресію. Можна навчитися просто йти в алкоголь, наркотики. У сім’ї, де панує фізичне та психологічне насильство, місця для потужного особистісного розвитку дитини просто немає.